Люди твого міста. Інтерв’ю з Дмитром Безверхнім

Дмитро Безверхній – письменник, сторітеллер, студент-магістрант. У своїй “скарбничці часу” маю вже 22 роки життя.

Про себе

Народився, виріс і живу нині в селі Паланка, що поблизу Умані. Маю чудових батьків та двох неймовірних сестер. Студент-магістрант історичного факультету Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини.

Про вибір освіти

Питання про вибір міста й місця навчання не було для мене гострим чи проблематичним. На час вступу, Умань підходила мені цілком і повністю, так собі зона комфорту. Це студентське місто – невеличке, доволі вигідне в розташуванні й з усім необхідним. І про своє таке рішення я зовсім не жалкую, адже звідси можна подорожувати країною у різних напрямках.


Що Вас надихає в місті?

Умань – місто із затишком, шармом та власною непідробною атмосферою. Тут хочеться працювати, відпочивати й просто жити. Місто має цілу низку окрас та принад, серед яких, безумовно, однією з найособливіших є “Софіївка”, зі своїми звивистими алейками, де час зупиняється на перепочинок, затінком могутніх дерев та свіжістю справжнісінької оази посеред міської заклопотаності.

Чи готове нове покоління випускників місцевих вишів дійсно змінювати місто?

Ба більше, сучасна молодь готова й цілком спроможна творити зміни на краще в масштабах не тільки міста, а й усієї країни, і навіть за кордоном. Це не може не тішити. Утім, швидких блискавичних результатів очікувати не потрібно. Варто прагнути до змін із довготривалою перспективою, а вони вимагають послідовних перетворень. Але перші невеличкі плоди ми можемо бачити вже зараз. Місто змінюється, значною мірою, за рахунок того як змінюється його люди у ставленні до себе й світу.

Про «Теплі історії»

Книг “Теплих історій” з моїм авторством уже три, хоча зараз маю невеличкий “відпочинок” від коротких оповідок. А от історія як я долучився до авторів цих збірок може запросто бути ще одним “теплим” оповіданням, і можливо буде, тому не розкриватиму завчасно всієї інтриги. “Теплі історії” стали літературним феноменом у нашій країні, очоливши всі можливі книжкові рейтинги й знайшовши сотні тисяч вірних читачів. Найбільша заслуга в цьому, безумовно Надійки Гербіш яка написала першу книгу “Теплі історії до кави” та видавництва “Брайт Букс”, котре змогло зібрати та донести ці чудові книги до людей. Для мене ж, це наповнений приємними емоціями досвід великих презентацій, спілкування з читачами, подорожей, виступів і справжнісінького тепла.

Про головні перемоги в літературних конкурсах

Літературні конкурси – неабиякий шанс для молодих авторів заявити про себе. Нагода показати вміння (й це стосується не тільки літератури). Водночас конкурси – доволі важкий шлях зі спроб, провалів, чекання й маленьких тріумфів. Також перевага конкурсів у їхній анонімності. Оцінюються тільки тексти, без зазначення авторства, а отже не грає ролі хто ти й звідки, і який маєш вигляд.

До прикладу, перемога в конкурсі короткої детективної прози “Це ж елементарно, сер…” від платформи “ЛітМайданчик” відкрила для мене цілком нові горизонти в літературі. Я почав писати детективи й мені це страшенно подобається. Якщо раніше тільки зачитувався карколомними, заплутаними романами про злочини, пошук відповідей та встановлення істини, то тепер і сам пишу таке.

А от зовсім нещодавно було підбито підсумки ще одного літконкурсу, але цього разу історичної прози – “ProМинуле”, за результатами якого моя історія “Дівчина з чайничком” потрапила до переліку найкращих і побачила світ у книзі “Memento Momentum свободи” (шукайте в книгарнях свого міста).

А загалом, конкурси, це завжди маленька пригода.

Про авторську книгу

Активно над цим працюю. Уже маю досвід публікації власних книг – “Алеями людських почуттів” та “Життя було вчора” – але то вже пройдений етап, і було досить давно, так би мовити перші незграбні спроби. Нині ж дописую другий роман, й обидва вони, я щиро сподіваюся, невдовзі побачать світ.

Про Умань в своїх книгах

Більшість моїх детективів так чи інакше перегукують із Уманщиною. А в ретро-детективі “Дружина молочника”, що й переміг у вже згадуваному конкурсі детективної прози, події відбуваються саме в Умані, зокрема у стінах готелю “Лондон” (“Регіна”).

Чи багато уманчан читає?

Ох, це складне й водночас дуже важливе питання. Варто почати хоча б з того, що за найсвіжішими підрахунками в Україні минулого року 52% українців не прочитали жодної книги. Жодної… і це лякає. Чи така ж сама ситуація конкретно в Умані? Не знаю, оскільки досліджень не проводив, але, на жаль, думаю, що не набагато краща. Хоча маю відзначити втішну тенденцію – молодь, зокрема студентська, почала читати більше. Читати – модно. І я зовсім не проти, аби хтось наслідував таку моду. Книги зараз набагато доступніші, представлені у різних зручних форматах – паперові, електронні, у вигляді аудіо записів – кожен може обрати щось для себе. Я, наприклад, читаю виключно паперові книги. Місцеві бібліотеки всіляко намагаються донести літературу читачеві, перетворившись із запилених книгозбірень у цікаві культурні простори для розвитку ідей та креативності.

 

Ви б хотіли, щоб ваші діти залишились жити в Умані?

Дітей я ще не маю, тому на це питання відповісти важко, але гадаю, що так.

Головні проблеми в місті

Намагання рівнятися на інші міста, забуваючи про свої особливості, а також вишукування зірок в калюжах (так-так, це я про ями на дорогах).

Сильні і слабкі сторони міста

Безумовно, варто розвивати туризм та відповідну інфраструктуру, пов’язану із комфортним перебуванням тут гостей, водночас не забуваючи про місцеве населення.

Більше зон відпочинку для різних груп населення – дітей, молоді, старшого покоління, людей з інвалідністю – різноманіття шлях до процвітання.

Які б проекти Ви хотіли тут організувати?

Останнім часом задумуюся про створення такої собі “Суботньої Літературної Майстерні”, де б охочі мали змогу вдосконалити свої вміння писати тексти. І мова йде не так про художнє слово, як загалом про скіл чітко висловлюватись на папері, що може допомогти розвивати уяву, фантазувати, писати якісні статті, переконливі історії. Цей проект не потребує, майже, жодних фінансових вливань, тому його реалізація цілком можлива.

Про унікальність Умані

Мабуть, погоджуся із думкою більшості, що Умань має унікально вигідне географічне положення, знаходячись на перетині шляхів. Також, це місто-сад – квітуче та затишне. І звісно ж люди, кожен є окрасою свого міста.

Залиште відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *